Історія

І С Т О Р І Я 

П О Л Я К І В       В

К А М ’Я Н Е Ц Ь – П О Д І Л Ь С Ь К О М У

2

Ф Р А Н Ц И Ш К А  Б А Р Д Е Ц Ь К А – полька  1913р.народження

Народилась Франциска в с. Стара Гута.   Дочка Юлія та Агати Чесановських (поляки)

Родина була працюючою. Батько Францішки Юлій був завідуючим конюшнею у графа пана Потоцького в с. Смотрич ,а мати Агата вела господарство і була економкою в домі у Потоцьких.

В часи дитинства Францішку виховували в шляхетних правилах та на високому рівні культури, так як граф пан Потоцький був хресним батьком Францішки, він подарував Францішці швейну машину –ORIGINAL , щоб вона вчилась шити з дитинства (машинка збережена по сьогоднішній день)

Досягнувши 17 років життя Францішку видали заміж за Антонія Бардецького (поляка), котрий жив в с. Смотрич, працював Антоній шевцем шкіряного взуття, і тоді молода сім’я переїхала жити окремо в с. Стара Гута.  В шлюбі Антонія і Францішки народилось двоє дітей :  Юзеф і Цецилія.

Родина жила в повній гармонії і шляхетно виховувала своїх дітей, і все це було до 1942 року поки не почалась друга Світова війна.

Перший рік війни родина Бардецьких допомагала і переховувала переслідуваних священиків і євреїв , потім в 1943 році Антонія забрали на війну  у Польщу в військо Польське, відправляли всіх поляків з села і Францішка залишилась одна з дітьми без чоловіка.

Після закінчення війни чоловіки котрі служили в Польщі забирали свої родини, але Францішка з дітьми залишилась у своєму селі, побоялась з малими дітьми тікати у Польщу через Карпати , тому що не всі родини добирались живими за границю, тому й залишилась сама в селі і виховувала своїх дітей.

Переживала голод, принижування, страх за життя дітей, всі переслідування. Але Велика віра в життя і сили давали ПОХОДЖЕННЯ і ПАТРІОТИЗМ.

Скромність в харчуванні і умовах життя давали родині велику відповідальність не тільки до своїх рідних але і до ближнього.

Дім Францішки знаходився на краю села між полями, де багато жителів села ходили в сусіднє село, щоб щось продати чи купити. Дорога лежала між полями через скали. Взагалі в часи сорокових років були дуже холодні зими, і люди повертаючись через поля завжди заходили щоб обігрітись або перепочити в хаті родини Бардецьких.

Заходили ще до цього дому жителі села, тому що там була статуя МАТЕРІ БОЖОЇ, яку родина сховала в своєму домі для збереження від вандалізму «Совєтів», коли розбивали всі храми.

Коли переховувалась статуя Матері Божої в домі Бардецьких, люди з ближніх сіл збирались кожну неділю на молитву і розарій. Раз на п’ять чи на

3

шість місяців приїздив священик щоб відправити службу, висповідати людей, похрестити дітей, виконати всі християнські обов’язки. Був в цьому

домі такий маленький костел, і тому напевно ця родина змогла вижити, бо була під постійною опікою Божої Матері. Сьогодні ця фігура знаходиться в костелі в с. Китайгород.

Але життя проходить і дочка Францішки ЦЕЦИЛІЯ БАРДЕЦЬКА переїхала жити і працювати в Кам’янець-Подільський. В середині шести десятих років Цецилія забрала жити до себе свою маму Францішку.

Франциска в Кам’янець-Подільському вела життя своє так, як завжди собі мріяла. Регулярно відвідувала всі служби в костелі, вступила до Ордену ФРАНЦИСКАНЦІВ. Відвідувала одиноких парафіян, допомагала їм в домашніх справах, допомагала в прибираннях біля костелу.

Раділа Францішка тим що могла бути корисна своїм відвідуванням своєю працею і своєю молитвою. До кінця свого життя Францішка була доброю матір’ю  послушною парафіянкою. Свого чоловіка Антонія  Бардецького більше не бачила, так як Антонію не дозволено було після війни повернутись в Радянський Союз, він отримав листа з Варшави, що його родина вся загинула під час війни і він не має права повертатись в Радянський Союз. Таким чином Польща зберегла життя Антонія Бардецького, так як солдати які повертались з Польщі додому - всі були розстріляні службою НКВД.

Завдяки службам розшуку, родині ЦЕЦИЛІЇ вдалось розшукати Антонія Бардецького на початку дев’яностих років, і по телефону Антоній і Францішка змогли поговорити, але побачитись не мали можливості, бо були за тисячі кілометрі один від одного і вік і хвороби не дозволяли приїхати один до одного.

Відійшла з цього світу ФРАНЦІШКА БАРДЕЦЬКА в 89 років і похована на центральному кладовищі Кам’янець-Подільського.

4

СТАНІСЛАВ ЗАВАДСЬКИЙ   (ПОЛЯК)   1898 року народження

Народився і вчився в Кам’янець - Подільському, отримав освіту вчителя і працював в польській школі, дуже багато читав і навчав дітей не тільки наукам але і польській культурі традиціям і відповідальності до себе.

СТАНІСЛАВ ЗАВАДСЬКИЙ одружився з АНОЮ(з дому ВІТКОВСЬКА)  в 1926 році.   В 1927 році у них народився син ЗБІГНЕВ.

В родині Завадських  основними правилами життя були:  ГОСПОДЬ,   ХТО ТИ Е,  ТВЕРДА ВІРА В ТЕ ЧИМ ЗАЙМАЕШСЯ І НІКОЛИ НЕ ВІДСТУПАТИ ВІД СВОІХ ПРИНЦИПІВ,  ЯКІ ЗАТВЕРДЖЕННІ ПОКОЛІННЯМИ.

В родині було багато любові, відповідальності, високої культури. Так як ніхто не мав права зганьбити прізвище ЗАВАДСЬКИХ.

Ця родина жила в повній гармонії не довго так як змінювались принципи Влади і втрачались цінності культури в суспільстві.

Почалась ліквідація всієї інтелігенції і поляків, та зламання духовної святості.

В 1936 році прийшло перше попередження для Станіслава Завадського. Звинувачували про завищену пропаганду польської культури і був за це звільнений з роботи вчителя в школі, і переведений завідуючим господарством польського дитячого будинку.

Станіслав Завадський завжди дотримувався своїх принципів: Господь, походження, жити по правді.

Осіню 1937 року прийшли представники ВЛАДИ НКВД вночі до родини Завадських і забрали з дому Станіслава як ворога народу, так як він не хотів  відступати від свого походження, відмовився знищити польську літературу, І ЦЕ ВСЕ БУЛО ПРИЧИНОЮ ЙОГО АРЕШТУ .

Станіслав в душі розумів, що додому він ніколи не повернеться, і тому підійшов до свого десятирічного сина ЗБІГНЕВА, поцілував його і сказав: «Залишайся з Богом, і пам’ятай ким ти є» Обійняв жінку свою Ану, перехрестився і вийшов з дому, і більше СТАНІСЛАВА ЗАВАДСЬКОГО ніхто не бачив, але в пам’яті на всі покоління залишився приклад життя поляка, який не відступив навіть під тортурами від свого походження , своєї релігії і не утік за кордон, при цьому знав що буде сам замордований і буде знищена вся його родина. До останньої хвилини свого життя був гідний своїм переконанням і не зрікся своєї нації.

5

39 років прожив СТАНІСЛАВ ЗАВАДСЬКИЙ, і Польща сьогодні мусить пам’ятати, що жили і працювали такі поляки на Україні і були до останньої хвилини свого життя патріотами своїх переконань.

На початку 60-х років працівник НКВД, якому  було доручено відвозити тіла розстріляних поляків знайшов сина Станіслава Завадського Збігнева Завадського і показав місце куди були вивезені на підводах тіла  розстріляних поляків і в яку яму були засипані. Він розповів що на протязі 3-х тижнів кожної ночі відвозив по вісім а коли по десять дванадцять тіл і всі засипав в одно місце

А розповів цей чоловік все Збігневу Завадському, тому що був уже досить старим, і дуже його мучила совість, що ніхто з родичів не знає де покояться їхні близькі.

Раніше по це говорити було заборонено, але на схилі своїх років старенький дідусь що працював в НКВД вирішив розказати і показати де спочиває батько Збігнева і сотні поляків. ( поляків зсипали в окрему яму від росіян і українців)

Збігнев Завадський син Станіслава Завадського був дуже вдячний, що знайшов місце поховання батька та інших поляків( імена інших не відомі) Але ніяких пам’ятних знаків – хрест чи табличку або камінь з надписом ставити не мав права, бо усі поховані були вороги народу СРСР, котрі не мали навіть номера статті  по якій був винесений вирок смерті ВІЙСЬКОВИМ ТРИБУНАЛОМ ПРИКАРПАТСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ОКРУГУ.

Але Збігнев Завадський син Станіслава Завадського показав це місце своїй родині і наказав вшановувати його настільки наскільки це можливо і всім завжди пам’ятати про своє походження.

В середині 90-х років Тереза і Янек (онуки Станіслава Завадського, діти Збігнева) на місці спочиваючих ЗАМОРДОВАНИХ І РОЗТРІЛЯНИХ ПОЛЯКІВ поклали оградку і хрест з табличкою. Це все що родина змогла зробити.

Дякуючи Господу на сьогоднішній день два рази на рік на цьому цвинтарі проходить поминальна процесія за усіх спочиваючих.

6

            А Н Н  А           З А В А Д С Ь К А  (полька)   1905 р. народження

Анна  народилась в с. Одриєвці коло Кам’янець-Подільського, жила в родині поляків, була дочкою Марії та Станіслава ВІТКОВСЬКИХ, мала два брати Вацлава і Мечислава і дві сестри Юлію та Францішку.

Родина Анни Заводської була надзвичайно музично обдарованою, всі діти мали дуже гарний голос та грали на багатьох музичних інструментах (фортепіано гітара скрипка)  (Скрипка і фортепіано збережені по сьогоднішній день) Вся родина регулярно приїздила в Кам’янець-Подільський в Кафедральний костел, де Анна познайомилась з Станіславом Завадським і взяла шлюб в 1926 році. В шлюбі народився син ЗБІГНЕВ.

Анна Завадська була гарною жінкою, мамою та господинею. В вільний час від роботи домашньої Анна робила решета (щоб сіяти муку) капронові квіти та віночки, чоловік Анни Станіслав в ті часи працював вчителем в польській школі. Але в 1937 році заарештували і розстріляли чоловіка Анни Станіслава Завадського і Анна залишилась з десятирічним сином, але відразу після арешту чоловіка Ану також заарештували як жінку Ворога народу та відправили по етапу в Білу Церкву в в’язницю. Все майно і будинок було конфісковано.

Серце Анни було затиснуте від жалю, морального приниження. Її хотіли зламати як особистість. Адже молода жінка вже в 32 роки була вдовою і не знала де її дитина, на якій вулиці і під яким забором, хто годує її сина і взагалі чи він е живим чи конає десь від голоду і холоду.

У в’язниці закута в кайдани, все це було великим тілесним болем, тільки серце залишалось не зламаним та міцне в вірі і віддане Господу.

Анна знала, що поляк ніколи не стане духовно на коліна перед  брудним на совість та учинками і словами хлопом.

Заарештували Анну на 5 років ув’язнення, але потім радянська влада врахувала, що Анна має малолітнього сина і через 2 роки звільнили Ану Завадську.

В часи перебування у в’язниці Анна познайомилась з багатьма священиками, яких після тюрми в Білій Церкві відправляли до Казахстану або Сибіру.

Після повернення додому вистраждана але жива Анна Завадська знайшла свого сина Збігнева в кочегарках на станції поїздів в с. Балин і пішла жити на квартиру і знову нікого і нічого не боялась. Два рази на місяць відправляла посилки у в’язниці священикам з якими вже була знайома в часи свого ув’язнення.

7

 В посилках були сухарі, вівсяні тістечка і тютюн, тютюн потрібний був для того, щоб під час прогулянок обкурювати один одного, бо комарі на болотах не давали можливості бути на вулиці.

Завжди пам’ятаючи про своє походження Анна розмовляла тільки на польській мові. Вона знала, що Господь їй допоможе і її не розстріляють, бо багато ще справ не було зроблено.

Дуже багато поляків на Україні в часи переслідування змінювали свої прізвища, все це робилось, щоб не забрали у в’язницю і спасти свою родину. Одружувались з ким завгодно, і у паспортах записувались українцями або росіянами.

Для родини Завадських все це було дуже принизливо. Відмовитись від свого походження, зрадити свою віру -  це означало повністю морально впасти в болото і ніколи не підносити голову. То як тоді можна жити……. Як виховувати дітей про яку мораль можна говорити…… КОЛИ САМ СЕБЕ МОЖЕШ РОЗТОПТАТИ І ЗРАДИТИ !!!

Шкода, але таких поляків було дуже багато, і ніхто не має права їх сьогодні осуджувати. КОЖЕН ВІДПОВІДАЕ ЗА СЕБЕ.

В часи голодовки 1947-1948 роки Анні Завадській було тяжко самій посилками підтримувати священиків у в’язниці, і тоді Анна попросила допомогти ще двом особам, це Юлію Боярську та Марію Рибацьку і вони з задоволенням також почали разом з Анною підтримувати священиків у тюрмах.

Всі священики котрі вижили і були звільнені з в’язниці в першу чергу приїздили до нашого дому( не мало значення де тоді знаходилась родина  Завадських) і в домі  відправлялась служба. Вікна ніхто не закривав, бо знали і вірили що коли Св. Монстранція в хаті, то все буде добре. І Ксьондзи не тільки відправляли Службу але і жили в домі Анни Завадської стільки скільки їм було треба.

Також було привезені до дому Анни Заводської Св. Реліквії Св. Фіделіса та Св. Бенедикта, бо дома був маленький костел і щоб можна було переховати і зберегти Св. Реліквії від знищення ( в ті часи страшно все руйнувалось в храмах). Також в домі Анни ксьондзи залишали Св. Комунію. І все це зберігалось на молитовному столику , Реліквії були на столі під обрусом а з верхи стояв Табернакулюм зі Св. Комунією. Але нажаль обшуки НКВД в домі були дуже часто, але ніхто не знайшов Свою Реліквії, тільки нищилась польська література

Життя Анни Заводської спокою так і не находило. В 1953 році Анна оженила сина Збігнева на польці Цицелії з дому Бардецьких. Але переслідування родини так і не закінчувались і в 1955 році сина Анни ЗБІГНЕВА ЗАВАДСЬКОГО заарештували на 10 років по ст.. 54-10 ч.11 УК УССР як сина ворога народу, зберігаю чого польську літературу, і те що вів пропаганду польської культури на землях СССР.

8

І знову Анна залишилась без сина, дуже тяжко все це переносила, але морально була завжди міцною полькою, і так само виховувала свою синову ЦЕЦЕЛІЮ, що віра допоможе завжди.

Дякувати Богу, через рік син Анни Збігнев повернувся додому з в’язниці. Був Збігнев дуже виснажений, бо рік був в Сибіру, але вижив і знайшов нових друзів – друзі КСЬОНДЗИ з якими Збігнев находився в одній камері.

Анна дуже раділа поверненню свого сина. Потім Господь подарував Ані внуків, родина збільшилась і віра, любов, повага до свого походження давали сили для життя і розвитку всієї родини.

Мало часу Ані Завадський довелось радіти своєю  шляхетною родиною.

В 1970 році АНА ЗАВАДСЬКА відійшла з цього світу.

Поховали Ану Завадську на польському цвинтарі. Син з своєю жінкою поклали гарний пам’ятник Ані Завадській з написом на польській мові. Похорон Анни Завадський відправляв ксьондз  Ян ОЛЬШАНСЬКИЙ.

Ян Ольшанський в родині Завадських був одним із самих авторитетних ксьондзів, Він постійно морального і духовно підтримував родину і був завжди Св. особистістю для Завадських

Нажаль через небагато років надгробний камінь Анни Заводської був розбитий вандалами. Тоді син Збігнев відновив камінь з надписом на могилі матері, але все це було знову недовго. Розламали хрест і розбили знову камінь з надписом ( бо надпис був на польській мові).

Представники Влади на Україні не несуть відповідальності за руйнування могил поляків.

Після другого руйнування Збігнев покрав побитий хрест на могилу матері. Шкода що ми нічого не можемо зробити в таких жахливих ситуаціях, що переслідування навіть після смерті не зупиняються.

Основне те, що родина має гарні спогади про життя Анни Заводської, її твердість в вірі і походженні до останніх днів. СВІТЛА ПРО НЕЇ ПАМ'ЯТЬ!-

9

З Б І Г Н Е В      З А В А Д С Ь К И Й   1927 року народження(поляк)

Народився Збігнев в с. Удрієвці біля Кам’янець - Подільського .Збігнев син Станіслава і Анни Завадських.

Батьки Збігнева були творчими інтелігентами, мати Анна мала музичну освіту, вся родина матері грала на багатьох музичних інструментах і також мали надзвичайно гарні музичні голоси, родина матері була дуже співучою родиною. Батько Збігнева Станіслав був учителем, дуже начитаним, зберігав і часто перечитував свою бібліотеку. В Кам’янець-Подільському батько Збігнева Станіслав був старшим учителем польської школи. Дома постійно перечитувались польську книги, обговорювали і роз’яснювали прочитане.

Родина Завадських дуже гордилась своїм походженням, і новим знанням освіти, раділи кожній новій книжці і газеті які приходили з Польщі, раділи всім новинам, але вся ця радість була до 1937 р., коли ввечері прийшли додому представники НКВД і батька Станіслава забрали. Останні слова батька Збігнев запам’ятав на все життя: Сину, залишайся з Богом і завжди пам’ятай  хто  ти.  Через тиждень мати Збігнева Ану Завадську також забрали до в’язниці, як жінку ворога народу.

Збігнев в 10 років залишився один на вулиці, так як будинок теж було конфісковано.

Збігнев почав їздити по своїх родичах, щоб хтось пустив до себе жити, але всі боялись пустити в хату, тільки тихенько давали їжу і відправляли., тому що боялись за свою родину. Потім Збігнев пішов пішки на ст. .Балин де стоять і розгружуються товарні поїзда і попросився в кочегарку. Працівники станції пожаліли дитину і пустили жити в кочегарку (була пізня осінь) але при умові що вдень він буде розвантажувати вугілля.

Збігнев був дуже щасливий що нарешті знайшов притулок, і чужі люди ділились їжею з дитиною.

Так два роки проживаючи в кочегарці Збігневу вдалось вижити, не  замерзнути і не сконати від голоду. Це були його перші випробування. Але ці випробування маленькому хлопчику вже були дали велику силу, твердість характеру, гордість, впевненість в собі, і саме основне силу віри. І все це разом вже ніколи не змогло зламати Збігнева і відмовитись від свого походження заради життя. Він завжди пам’ятав і носив у серці останні слова свого батька.

Коли мати Збігнева Анна вийшла з в’язниці, вони пішли жити на квартиру. В цьому допомогли ім. ксьондзи, які знали в яких домах живуть поляки.

Проживаючи на квартирі Збігнев разом зі своєю мамою переховували і перечитували польські книжки, які нелегально отримували з Польщі. Потім почали виписувати постійно газету Життя Варшави і багато разів її перечитували.

10

В 1953 році Збігнев оженився на польці Цецилії  Бардецькій. Прожили в шлюбі два роки і Збігнева як політично небезпечного сина ворога народу посадили у в’язницю на 10 років і заслали до Сибіру.

Через рік ув’язнення апеляційний суд врахував що у Збігнева малолітній син, і його відпустили додому.

Коли Збігнев сидів у тюрмі, то сидів з ксьондзами і перебуваючи з ними на каторзі вони не дали йому зламатись. А навпаки Збігнев став ще сильнішим і впевненим в вірі і правді.

Повернувшись додому Збишик продовжував розмовляти виключно на польській мові не тільки в домі а скрізь де він находився. Ні жінка ні діти Збігнева за все його життя не чули жодного слова  українською чи російською мовою а була тільки польська мова і не важливо чи він в автобусі, школі, магазині, або лікарні.

Збігнев завжди гордився що е поляком і такому патріотизму і культурі вчив своїх дітей.

В шлюбі Збігнев і Цецилія мали трьох дітей: Антонія, Яна і Терезу.

Своїми силами і працею родина побудувала  . Жили скромно, але в родині Збігнева Завадського завжди панувала висока культура, патріотизм і повага до свого походження. Для родини Завадських самим високим авторитетом у всіх питаннях була думка ксьондза. Ксьондзи завжди були самими поважними бажаними гостями в домі родини. Всі ксьондзи які після в’язниці залишались живими в першу чергу приїздили до дому Завадських відправити Службу. Жили а хтось і переховувався в родині стільки скільки це було для них необхідно, а також в часи переслідування греко-католиків переховували священиків яким удавалось втекти. Дякуючи Господу нікого з переховуючи не було знайдено відповідними службами.

В середині 60-х років Збігнев з ксьондзами і своєю жінкою прийняли рішення в своєму домі з великої кімнати зробити маленький костел, щоб не ховаючись постійно відправляти Службу. І подали документи і проект костелу для офіційної реєстрації і дозволу. Але нажаль Влада відмовила з тої причини , що в родині троє дітей і кожна дитина мусить мати окрему кімнату. Але просьба постійно подавалась на дозвіл, щоб люди мали місце для молитви. Потім щоб не було більше заяв на костел в приватному домі Влада дала дозвіл на реставрацію руїн на кладовищі( зараз там знаходиться костел  Парафія Серце Ісуса.

В середині 70-х років на місці що дали дозвіл були тільки самі руїни і Влада мала надію що люди відмовляться і більше не будуть писати прохання. Але наші парафіяни і поляки дуже цьому дозволу зраділи і з допомогою молитви своїми силами почали бистру реставрацію і будівництво каплички.

Збігнев Завадський не зважав що це був період навчального року, і дітей відправляв не в школу а на допомогу в будівництві каплички. І таких працьовитих як наша родина було дуже багато, тому що була дуже велика радість, що хотіли в хаті з кімнати зробити маленький костелі а отримали

11

велику територію хоч і розбиту в розвалинах але е місце де ремонтувати і будувати.

Все це була дуже великою радістю для Збігнева і його родини, що всі Кам'янець-Подільські католики і поляки мали місце для молитви. Ці роки для родини Завадських були дуже щасливими; що не переховуючись можна з родиною ходити до костелу, насолоджуватись польською мовою( бо тільки в костелі можна було чути польську мову), голосно співати і що в плечі ніхто не скаже – клятий поляк.

Так Збігнев Завадський прожив достойне життя. Не зламався , не втік з України  не змінив свого прізвища, а був до останньої  хвилини свого життя відданий своєму походженню, твердим поляком і патріотом в своїх переконання, патріотом польської культури і всіх польських традицій.

Достойно виховував своїх дітей, був в великій повазі серед ксьондзів.

Відійшов ЗБІГНЕВ ЗАВАДСЬКИЙ з цього світу в 60 років життя. Похований на центральному кладовищі. охорон провадив ксьондз. МАРКІЯН ТРОФІМЯК.

12

Ц Е Ц Е Л І Я  З А В А Д С Ь К А (полька) 1932 р. народження

Народилась Цецилія Завадська в с. Стара Гута Кам’янець-Подільського тоді району. Жила в родині поляків. Була дочкою Антонія та Францішки Бардецьких.

Родина Цецилії була працюючою. Батько Антоній працював шевцем шкіряного взуття( швейна машина СІНГЕР збережена по сьогоднішній день), а мати Францішка була швачкою шила і ремонтувала одежу на замовлення.

Родина була дуже патріотичною і працьовитою. В 10 років Цецилія залишилась тільки з мамою та братом так  як батька Антонія Бардецького

Забрали в військо Польське у Польщу Тому в родині працювали всі, прав на відпочинок і розваги ніхто не мав. Були тільки обов’язки.

В 19 років Цецилія переїхала працювати  в Кам’янець-Подільський .В 1953 році Цецилія вийшла  заміж  за Збігнева. Прожила два роки в шлюбі, як чоловіка забрали у в’язницю, звинувачення було; ворог народу, поляк, син ворогів народу, збереження польської літератури, пропаганда польської культури і патріотизму. Вирок 10 років у в’язниці. Дякуючи Богу Збігнев через рік повернувся з Сибіру.

В шлюбі Цецилія мала трьох дітей. Тяжко сім’я працювала. Цецилія була швачкою на швейній фабриці а Збігнев експедитором на консервному заводі. Жили дуже скромно спочатку на квартирі а потім почали будувати свій будинок.

Цецилія Завадська була дуже покірною дружиною, гарною мамою. Дома завжди смажились пиріжки і пончики. Частина смаженого виносилась на базар, щоб було за що прогодувати себе і дітей, але ніхто ніколи не жалівся. Дома постійно приймались ксьондзи, які відправляли службу.

Родина настільки була виснажена переслідуваннями, що нічого вже не боялась, всі були впевнені що постійно находяться під опікою Господа.

На фабриці де працювала Цецилія мала саму низько оплачуюму роботу, так як була полькою і жінкою ворога народу. Але Цецилія відчувала в собі завжди велику силу, тому що вона не була сама, а з чоловіком який мав дуже сильну волю і патріотизм з таким міцним походженням.

В 1988 році Цецилія стала вдовою, через похорон чоловіка здоров’я дуже похитнулось і хоч діти стали вже дорослі Цецилія продовжує давати свої мудрі поради, розповідає часто наскільки по життю вона разом зі своїм чоловіком була духовно збагаченою , насолоджувалась дома провадженням Служб, гарні завжди були розмови з ксьондзами, наскільки була завжди відкрита душа один до одного і наповнена тільки добром і любов’ю, кожен готовий був підтримати один одного, завжди думалось тільки про  ближнього.

Сьогодні фізично Цецилія не може ходити до костьолу, бо повністю втратила зір і має тяжку серцеву хворобу. Але на життя і хвороби Цецилія не жаліється, радіє що деколи у першу п’ятницю  додому приходить священик.

13

Але Цецилія і в другій половині свого життя була надзвичайно щасливою, бо Господь подарував ії зустріч з рідним батьком Антонієм Бардецьким. Цецилії було 10 років коли тато поїхав на війну. З Польщі він не міг повернутись додому, і переїхав жити до німців в м. Лейпциг.

Через 50 років в 1992 році через служби розшуку дочка Цецилії Тереза знайшла  батько Цецилії Антоній Бардецький, який одразу дав запрошення до себе Цецилії і Терезі. Дома була дуже велика радість, що Целя знайшла свого батька(шкода що до цього не дожив чоловік Збігнев) і відразу почали оформляти документи по запрошенню. Але знову почались перешкоди; не дозволили в Київському посольстві, щоб дочка їхала разом з мамою і візу відкрили в різні місяці року, щоб їхали окремо. Коли отримували візу для виїзду, то вияснилось що Посольство загубило саме запрошення від пана Бардецького. Але батько Цецилії вислав нові запрошення, і Цецилія сама полетіла на літаку з Москви до Лейпцига. Коли вийшла з літака і зайшла в зал зустрічей то відразу впізнала свого батька, навіть через 50 років іхні погляди зійшлись і вони впізнали один одного, це напевно був погляд з серця.

Дуже багато було зліз і радості і незрозумілих сліз. Антоній був впевнений що його родина загинула, бо отримав листа з Варшави і що являється вільним чоловіком і права повернення не має. Він зберігав  цього листа і показував дочці Цецилії і не переставав  просити пробачення. Це була дуже щаслива зустріч, хоч Дочка і батько розуміли , що вона остання в їхньому житі. Антоній прожив сам все життя і дітей у нього більше не було. Поїхати з Дочкою додому він не міг, бо хвороба і вік не позволяли, забрати до себе дочку з родиною теж не міг бо сам жив в будинку для пенсіонерів а помешкання своєю віддав Владі, так як був самотнім.

Після приїзду додому в Кам'янець-Подільський Цецилія і батько кожен тиждень говорили по телефону на протязі року, і це були дуже гарні , наповнені великою любов’ю  дні.

Сьогодні Цецилія постійно слухає РАДІО МАРІЯ  і молиться за нас і свою родину, весь час тримає в руках розарій і більше розмовляє з Господом в молитві.

Хоч і живе Цецилія Завадська сьогодні так само скромно, не завжди має за що купити лікарства – ніколи на життя не жаліється., а постійно хоче бути корисною:  словом добрим і молитвою. Польща повинна бути гордою, що на Поділлі ще живуть такі ПОЛЯКИ…

14

Т Е Р Е З А К А П І Т А Н О В А   (полька) 1963 року народження

Тереза народилась в Кам’янець-Подільському, дочка Збігнева і Цецилії Завадських. Тереза росла напевно самою щасливою дитиною, бо була оточена великою любов’ю родини. Всі хто приходив до дому обов’язково велику увагу приділяли Терезі. Священики котрі ночували в родині завжди вечорами садили коло себе маленьку дівчинку і розповідали їй життя Св. Терези від Ісуса

Тереза , як кожна шляхетна дівчинка ходила до музичної школи, і завжди коли хтось приходив додому, чи на пару годин Тереза сідала за піаніно і грала декілька творів для гостей, потім всі присутні дякували і Тереза виходила в свою кімнату займатись своїми справами.

Це були дуже гарні і милі часи життя. В них була ще не зрозуміла до кінця якась гордість, любов, відповідальність.

Потім Тереза пішки до школи, і тут почались нерозумі вчинки вчителів. Було великою образою чути в школі не своє прізвище, а Шляхта не дорізана, або просто –Польська композиторка, всі над нею сміялись і Тереза не розуміла причини, чому оцінки завжди занижувались, в плечі сміялись, били по плечах портфелем, копали ногами.

Тереза довго мовчала, але в один день боялась йти до школи і попросила допомоги у батька, щоб він насварив вчителів за такі насмішки над нею. На що Збігнев відповів; Не звертай ні на кого увагу, вони не достойні а просто вчись і будь мудрою.

Так Тереза і робила, просто вчилась. Друзів у неї майже не було, бо іі також мало хто розумів, Тереза часто повторювала : Я е Полька мала і мій знак Орел білий.

Росла Тереза Завадська тільки на польській літературі Сенкевича Міцкевича Крашевському ( книги збережені по с сьогоднішній день)

Поляків Тереза вважала самих для неї близьких і рідних людей, бо дома роз мовляли тільки на польській мові. На цій мові були сказані всі слова виховання, любові, відчуття і слова молитви, Прохання слова подяки, все гарне , прекрасне і достойне чула на польській мові, а на вулиці і в школі на українській чи російській мовах , слова образ, приниження, слова насміхання.

Коли Тереза закінчила школу  то вступити в вищий заклад і вчитись далі стало проблематично, так як в характеристиці було написано, що батько , дід і бабуся Терези Заводської е ворогами народу і всі сиділи в тюрмі а також ця родина е поляками. І тому Тереза могла відвідувати тільки курси підготовчі а до вищих закладів вступати було заборонено через характеристику і автобіографію родини.

Брати Терези виросли, оженились і пішли з дому жити окремо. Окремо будувати свої гнізда.

В 25 років Тереза поховала свого батька Збігнева, і залишилась жити зі своєю мамою Цецилією.

15

В 1987 р. в Польщу в м. Жешув  приїзд жав СВ.ОТЕЦЬ.ЯН ПАВЕЛ ІІ і Тереза з багатьма місцевими паломниками  поїхала на зустріч в Польщу.

Це були дуже щасливі дні життя.

Близько зустрітись зі СВ.ОТЦЕМ і також побачити Польщу, поляків. Поляків, якими традиціями і культурою жила все життя наша родина, дихала, розплачувалась життям, терпіла стільки переслідувань і принижень , виживала завдяки вірі і походженню ( бо так були навчені).

І коли я приїхала до Польщі, мені хотілось цілувати землю, обійняти кожного перехожого, я не знала що зі мною робиться, мене переповнювали емоції. Я плакала, сміялась. В душі кричала : Татко, я прихала до Польщі, я дихаю польським повітрям. І ще зустріч зі СВ. Отцем ,ї мені також було смутно, що мій батько не дожив до такої радості, але я була впевнена, що він разом зі мною радіє в небі.

Я не вірила, що людина за один раз може отримати стільки Благодатей.

Я відчувала ,що мене проводять всі мої покійні родичі і всі разом зі мною радіють в небі.

Але нажаль це був міф. В Польщі я була ЧУЖА. Я була просто українкою, такою як усі .

Коли повернулась додому в Кам'янець-Подільський, перше ,що я запитала у мами    ЧОМУ……ЧОМУ……ЧОМУ…….Мене  виховували тільки в польській культурі і патріотизмі до Польщі. Чому я нічого не знаю про Україну…Мама відповіла; Немає різниці в якій країні ти народилась, ти ПОЛЬКА, і мусиш шанувати і поважати своє походження .

Тоді я відчула пустоту. Хто я ?  Де я ? Як жити далі ? Які цінності повинні бути на першому місті ?

Я просто заблудилась, все мені стало не цікавим. Я старалась ще раз зрозуміти; за що віддав життя мій дідусь Станіслав Завадський, за що сиділи у тюрмах Анна Завадська і батько Збігнев Завадський, всі пережиті приниження. Хіба Польщі це потрібно? Чи для Польщі ці люди цікаві, чи я Тереза потрібна Польщі, моя мати Цецилія. Дуже виникло багато питань. Але рішення прийшло само.

В 2000 році очі у мене відкрились, і я згадала що мушу установити пам’ятник на місці поховання дідуся Станіслава Завадського і багатьох замучених поляків, бо для українців поставили пам’ятник в кінці кладовища, а поляки нікому не потрібні, напевно так само як зі своїм братом Янеком і мамою Цецилією.

Глибоко в душі я відчула обов’язок, і відразу встановила оградку і Хрест з табличкою. Це все що я могла зробити зі своїм братом Яном, хоч ми розуміємо ,що там має бути більш виразний пам’ятник, або камінь з надписом, але ми зробили те що в наших силах. Тоді я відчула свою відповідальність і обов’язки перед родиною.

Дякуючи Господу на сьогоднішній день ми маємо  багато католицьких Храмів в нашому місті і в районі.

16

В червні 2012 року я передала Святі Реліквії Св. Фіделіса і Св. Бенедикта з дому до Кам'янець-Подільського Кафедрального Собору на Центральний Вівтар. Дякуючи Господу, що прийшов час коли ці Св. Реліквії можуть зберігатись на своєму місці.

Цей момент передачі був дуже зворушливим для нас, стільки багато років ці Св. Реліквії були в нашому домі, стільки було відправлено Богослужінь ,завдяки ним наша родина отримувала Господні Благодаті, але на все свій час, правда сльозами серце заливалось у мене і у моєї  мами Цецилії, дуже тяжко було молитись вголос але радість в серці була присутня. Дуже, дуже шкода, що моя родина, яка стільки пережила переслідувань, так багато було священників в нашому домі, стільки Богослужінь, а віддавати Св. Реліквії було назначено мені, що крім мами Цецилії ніхто не дожив до цього радісного часу, але я впевнена, що вся родина раділа в небі і надалі всі будуть моли сить за нас.

Тепер у мене залишилась одна мрія, і я впевнена що вона здійсниться. Це зробити у своєму домі оригінальний Польський Будинок. Так як колись мала бути з однієї кімнати нашого будинку – капличка, так я можу зробити і дуже цього хочу Польський Будинок. З польською літературою, проводити курси навчання історії міста і мати своїх правдивих екскурсоводів, щоб полякам розповідали правдиву історію міста. Допомагати польським групам розселятись в готелях. Приймати в Польською будинку поважних поляків, яким не байдужа біографія життя таких сімей як моя родина, читати і вивчати польські пісні, вірші. Поки ще жива моя мати Цецилія,  я думаю що це мій обов’язок . Щоб стіни мого будинку  були не даремно збудовані, я мушу бути корисною і на похилі роки моєї мами  прикрасити її життя, щоб все що пережила моя родина не було даремно.  І я Дякую Господу, що змогла написати цю історію життя і біографію, тільки зараз я зрозуміла, що повинна була це зробити. Заявити про нашу родину. Бо прийшов той час, що можна вже говорити і писати, і ніхто мене за це вже не покарає і не засудить.

Я також з повною відповідальністю заявляю,  що в написаному немає ніякої  фантазії, а все є щирою правдою, як на сповіді.

Правда писати було дуже важко. Я ніби ще раз пережила ці часи, і не один раз сльози заливали очі і серце, але обов’язок  перед родиною переміг і дав мені сили написати цю історію.

Я впевнена, що можу і повинна бути корисною і цікавою для своїх далеких братів і сестер – поляків, бо походження свого я ніколи не зміню. Це мій обов’язок .

Droga ziemja ta

Mysl ją moja zna

Tu najpierwsze szezeście moje

Tu najpierwsze niepokoje

Tu najpierwsza  łza

17

DROGI   mi  każdy  kamek

Z Kamienieckej  skały

DROGI  mi  każdy  kwjatek

Nawet  meh  zielony

DROGI   mi  mosty  i  baszty  i  wały

DROGI  mi  Kamieniec

DROGI  z  każdej  strony

Тел. 097-44-01-599 Тереза